Станом на серпень 2024 року РФ здійснила понад 1000 повітряних атак на Україну включно з масованими обстрілами ракетами та дронами. Лише в серпні 2024 року було зафіксовано запуск 236 ракет і дронів за одну добу на мирні українські міста.
За офіційними даними Міністерства освіти і науки України, станом на середину 2024 року війська РФ окупували або використовували для військових цілей близько 3790 освітніх закладів, зокрема для складів зброї та як тимчасові бази для російських окупантів.
Станом на жовтень 2024 року внаслідок російських обстрілів було зруйновано близько 180 шкіл. Усього ж пошкоджено понад 1700 шкіл, більшість з яких розташовані у східних регіонах України.
UNICEF, Amnesty International, Human Rights Watch, “Українська правда”, УКРІНФОРМ та інші офіційні джерела вражають фактами про зруйнування освітніх закладів в Україні власлідок ракетних обстрілів з боку РФ.
Наприклад, у березні 2024 року російська ракета завдала значних руйнувань спортивному і конференц-залам Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, пошкодивши вікна, стіни та техніку в сусідніх аудиторіях.
У березні 2022 року внаслідок бомбардування було серйозно пошкоджено Ірпінський ліцей №3, що призвело до зруйнування фасаду та вибитих вікон, залишивши заклад непридатним для навчання.
У квітні 2022 року через обстріли постраждав Бородянський ліцей у Київській області, де зруйнували стіни та дах, що зробило школу непридатною для навчального процесу.
Так само у травні 2022 року обстріли пошкодили Гімназію №33 у Харкові, в липні постраждала Зеленодольська школа №1 у Дніпропетровській області, а в жовтні частково зруйновано Миколаївський ліцей №2, що вивело ці школи з експлуатації на певний час.
Це тільки деякі приклади пошкоджень понад 1700 шкіл на неокупованих територіях та понад 3000 шкіл, що залишилися на окупованих теориторіях України.
Відновлення інфраструктури — питання десятиліть. На жаль, ідеться про шкоду на тільки “бетонним стінам”, а морально-психічному стану учнів та учителів, а також проблему падіння якості освіти.
На думку Української школи еліт, чекати відновлення інфраструктури для того, щоб допомогти освітянам, не потрібно. Навпаки, варто створювати точкові проекти, що адресують конкретну потребу в цьому контексті, й спільними зусилллями благодійних та громадських організацій, експертної спільноти, партнерів і донорів вирішувати поставлене завдання.
Так УШЕ звернула увагу на відсутність або брак методологічних онлайн-ресурсів для учителів української мови — державої та мови офіційно-ділового спілкування, а також обов’язкового предмета для вступу до будь-якого вищого навчального закладу в Україні.
У той час як в Україні, у зв’язку зі стрімким розвиток галузі інформаційних технологій (ІТ), значну увагу приділено математичному напрямку (маємо EdTech-асоціацію України, різні онлайн-курси й онлайн-школи зазвичай ІТ-спрямування), поза увагою залишається українська мова.
Розуміючи, що ми не можемо вирішити всі проблеми й братися за все (від фізики до природознавства), Українська школа еліт ініціювала проект розробки методологічних онлайн-ресусрсів саме з української мови. Для цієї мети ми залучили найкращих фахівців — першого в Україні навчального онлайн-центру української мови uMOVA під керівництвом учительки-методистки вищої категорії, авторки підручників з української мови Дмитренко Галини Канонівни.
Проект підтримано міжнародними донорами Бізнес-коаліції Світового євангельського альянсу (WEA) й розрахований на розробку впродовж 12 місяців. Докладніше див. на сторінці “Проєкт розробки навчально-методологічних онлайн-ресурсів для учителів української мови“.
Безперечено, проблема подолання воєнної психотравми залишатиметься актуальною ще впродовж поколінь. Тож окрему увагу УШЕ також приділяє проєктам ментального здоров’я та розвитку психологічних компетенцій серед професіоналів в Україні.
15 серпня 2024 року ГО “Українська школа еліт” мала честь укласти Меморандум про партнерство з Бізнес-коаліцією Світового євангельського альянсу (Business Coalition of the World Evangelical Alliance). Альянс заснованою в 1846 році в Лондоні, Англія. Нині він об’єднує 600 мільйонів вірян із усіх куточків світу.
Ось цілька цікавих фактів про цю організацію, про які ви могли не знати.
У католиків, як відомо, є свій “центр” — Ватикан. У православних християн — Константинополь (нині Стамбул), де розміщений Вселенський Патріархат. А у протестантів?
Адже йдеться, по-перше, про близько 900 мільйонів населення планети, що сповідує протестантизм (баптисти, п’ятдесятники, євангельські громади та ін.). По-друге — це країни не тільки “протестантські”, а такі, що мають потужну економіку: США, Німеччина, Нідерланди, Скандинавські країни та ін. По-третє — про ділове співробітництво протестантів із різних куточків світу.
То де ж він, “центр” протестантів? У світі таких об’єднань існує декілька: Англіканська спільнота (заснована у 1867 р.), Всесвітній євангельський альянс (1846 р.), Баптистський всесвітній союз (1905 р.), Світова методистська рада (1881 р.), Лютеранська всесвітня федерація (1947 р.), Міжнародна п’ятдесятницька спільнота (1947 р.), Лозаннський рух (1974 р.) та ін.
Проте найбільше таке об’єднання — Всесвітній євангельський альянс (WEA, 1846 р.).
Отже, WEA — міжконфесійна організація церков протестантського типу (євангельського християнства), що об’єднує близько 600 мільйонів вірян, включає 9 регіональних і 143 національні євангельські альянси (об’єднання) громад, а також понад 100 членських організацій та кілька міжнародних євангельських деномінацій.
Заснований у 1846 році в Лондоні, альянс WEA об’єднує християн-протестантів по всьому світу. Сьогодні це найбільша міжнародна організація євангельських церков. Офіси WEA розташовані у Нью-Йорку, Женеві та Бонні.
Бізнес-коаліцію Світового євангельського альянсу (Business Coalition of the World Evangelical Alliance — WEA BC) створено 2014 року. Її директором служить є Тімо Плучінскі. Коаліція покликана сприяти об’єднанню християн, чия професійна діяльність проходить у діловому середовищі: бізнесменів, інвесторів, професіоналів, консультантів та ін., що поділяють цінності Царства Божого.
Тімо Плучінскі (Timo Plutschinski) — теолог, керівник Бізнес-коаліції Всесвітнього євангельського альянсу (WEA BC) з 2014 року. Автор праць на тему “Віра й професійна діяльність в суспільстві”, сприяє об’єднанню християн, що працюють у діловій сфері, з різних країн світу, та сповідують духовні цінності.
Завдання WEA BC — не давати готові рішення й не вказувати іншим, що мають робити. Навпаки, її роль — сприяти співпраці між діловими християнами з усього світу та організаціями, котрі розділяють її цінності. WEA BC не нав’язує жодних програм дій, стратегій, програм, форматів чи планів, а сприяє єдності однодумців.
Тож чи каже WEA BC іншим, що робити? Ні. У цьму коаліція суттєво відрізняється від організацій, які пропагують свій (зазвичай “західний”) контент серед народів, які не мають в цьому нагальної потреби.
Об’єднуючи ділових християн глобально, WEA BC водночас вважає, що кожна країна має свій контекст, свою культуру та історію. WEA BC з глибокою повагою ставиться до цих особливостей і переконана в тому, що саме громадяни своєї країни найкраще розміють її потреби, відповідно, найкраще можуть їй допомогтги. Тож кожен Координатор (представник відповідної країни) самостійно вирішує, як саме йому вибудовувати співпрацю з однодумцями у своїй країні й у якому форматі.
Представником Бізнес-коаліції WEA BC в Україні є Дмитренко Олесь Миколайович, що виконує цю волонтерську роль з 2018 року. Олесь добре розуміє протестантський контекст. У 2012—2018 роки він очолював Відділ зовнішніх зв’язків в УЄТС, займаючись міжнародною співпрацею та розвитком. Підтримує Собор незалежних євангельських церков України й церкву “Нове життя” в м. Києві, що налічує 1000 вірян. Із двадцятирічним управлінським досвідом як в бізнесі, так і в гуманітраній сфері, Олесь налагоджує місточки між однодумцями, що сповідують духовні цінності.
У 2024 році Альянс WEA підтримав низку проектів, ініційованих УШЕ. Серед них напрямок освіти й EdTech — розробка навчально-методичних матеріалів для підтримки учителів української мови для полегшення їхньої роботи й підвищення ефективності навчального процесу під час війни. Альянас також підтримав проекти з психологічної та фізичної реабілітації постраждалих від воєнної агресії РФ проти України.
ГО “Українська школа еліт” (УШЕ) відгукується на такі проблеми, як формування ціннісно орієнтованого лідерства, психологічна підготовка професіоналів, інновації освіти й управління (удосконалення підходів до керування організаціями й процесами — Agile, Scrum, Management 3.0. тощо), цифровізація включно з EdTech, українська мова (як державна й мова офіційно-ділової комунікації та надання послуг в Україні), морально-етичні норми, подолання бідності й створення соціального ліфту для молоді, підвищення якості освіти, розвиток громадянського суспільства, посилення суспільного діалогу (між бізнесом, церквою, державою, експертно-науковим середовищем тощо).
Розгляньмо ці питання докладніше.
Найперша й найвідчутніша для нас, як і для всіх українців, проблема — воєнна агресія з боку Російської Федерації проти України, починаючи з 2014 року — з моменту вторгнення на нашу територію як суверенної держави й анексії Кримського півострова до розгортання повномасштабних воєнних дій з 24 лютого 2022 року, а також наслідки цих воєнних злочинів, що відчутні тепер і зачеплять і наступні покоління.
Відповідно, існує гостра потреба у психологічній рабілітації військових та їхніх родин, родин загиблих українських героїв — вдів та дітей-сиріт, а також волонтерів, капеланів, медиків. Окремої уваги потребують внутрішньо переселені особи (таких близько 7 мільйонів та стільки ж біженців за час російсько-української війни) та всіх, хто постраждав від цієї війни.
Наступна велика проблема — це необхідність сформувати ціннісно орієнтоване лідерство, особливо у контексті відбудови України.
У поняття “еліта” ми вкладаємо саме таке значення. Відповідно, ознаками “еліти” ми вбачаємо морально-етичні якості особистості, її цілісний характер та професійна компетентність.
Матеріальний добробут є природним наслідком чесного й розумного господарювання. Здобуті в чесний спосіб майнові статки дарують громадянам задоволення життям. Зазвичай люди, що досягли успіху в чесний спосіб, охоче подають руку тим, хто потребує допомоги. Оздоровлення суспільства відбувається у природний спосіб.
Отже, “ціннісно орієнтоване лідерство”. Про що йдеться? Проаналізуймо кілька важливих чинників, з яких наголошуємо на необхідності формувати таке лідерство в Україні.
Упродовж двадцятого століття СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік — насильно поневолених Росією 15 народів — від українців до киргизів) позбавляв мільйони людей права мислити незалежно, створювати й розвивати приватний бізнес. Приватних кафешок, кав’ярень, ресторанчиків, розважальних центрів і навіть футбольних клубів не ісунвало. Власником усіх таких “їдалень” могла бути тільки держава у вигляді державних закладів, а футболісти “Динамо” у м. Києві офіційно були оформленими на роботу як “міліціонери” — співробітниками органів безпеки.
У це зараз складно повірити, але футболісти легендарної столичної команди справді одягали на офіційні події міліцейську спецформу. Інакше їх усіх посадили би до в’язниці за“тунеядство” — соціальний паразитизм (існування за рахунок суспільства). Що це за професія така — “футболіст”? В цінності робітничо-селянської парадигми (вкрай вигідної для держави, яка експлуатувала цей масовий прошарок) діяльність “гравців”, “каскадерів” та “спекулянтів” (осіб, які хотіли заробити собі трохи грошенят, продаючи або перепродаючи щось) не вписувалася. Тому в 1980-х роках справді фігурував закон, що карав за такий “паразитизм”.
Духовний аспект. Вірити в Бога й читати Біблію було заборонено впродовж 70 років існування Радянського Союзу, а на священиків (переважно протестантів — баптистів, п’ятдесятників та ін.), які відмовлялися співпрацювати зі спецслужбами, чекала тяжка доля — їх саджали до в’язниць, відправляли на “каторгу”, не пускали до університетів, не брали на роботу, провокуючи ситуацію отого “тунеядства” як однієї з підстав для саджання до в’язниці.
Так само ставилися й до вільнодумців — поетів та письменників (Розстріляне Відродження, шістдесятники — окрема велика тема).
Радянська партійна “машина” (в країні існувала тільки одна партія, в якій голосували одноголосно) нав’язувала комуністично-соціалістичну ідеологію (всім керує держава, пересічна людина нічого не вирішує), а народ перебував у суцільній бідності (одиниці могли дозволити собі автомобіль чи кольоровий телевізор; у великих містах люди масово тулилися в гуртожитках або “комуналках” — малесеньких кімнатках зі спільним туалетом та кухнею на кілька сімей).
Тож виникає питання: який характер “лідерства” могло породити суспільство, що сімдесят років всотувало таку ідеологію, сприймаючи її як норму?
Крах СРСР 1991 року спричинив цілковите зубожіння населення й стрімке зростання бандитизму — наслідок Радянського режиму. Це заклало підвалини корупційної системи влади в Україні й відкинуло її розвиток на роки. Ідеологія гопників (бритоголові “братки”, які об’єднувалися у бандитські бригади й на дрібному рівні грабували пересічних людей, на вищому — виконували злочинні завдання замовників) й сформувала “еліту” політичної влади того часу.
Попри все, в Україні активно розвивалося громадянське суспільство. Про це свідчили такі процеси:
1) Відродження духовності. Цей чинник схильні ігнорувати майже всі соціологи, історики й політологи, бо більшість із них вийшла з Радянської атеїстичної школи й у питаннях віри не дуже орієнтуються. А даремно. На нашу думку, саме духовність відіграє вирішальну роль в добробуті будь-якого суспільства, бо є його основою.
Тож із розпадом Радянського Союзу на початку 1990-х усі три гілки християнства (католицизм, протестантизм, православ’я) активно розвивалися упродовж перших двох декад з 1991 року, особливо із відновленням Україною незалежності.
Цікаво те, що протестантський рух — баптисти, п’ятдесятники, євангельські та подібні громади — став найбільшим в Європі. Хіба можна ігнорувати цей чинник?
Звернімо також увагу на те, що для такого типу церков (протестантських) важливішим є не храм (культова споруда), а громада — люди. Виникає ще одне питання: чи не тут криється основа громадянського суспільства? Адже за короткий час від Львова на Заході до Сум на Сході ми отримали тисячі громад, об’єднаних духовними цінностями. Хто ж учасники таких громад? Учителі, лікарі, менеджери, студенти, пенсіонери — представники всіх верств населення, включно з інтелектуальними, діловими й “прогресивними”, як нині модно казати.
2) Безперервний розвиток громадянського суспільства. На тлі активного розвитку духовних громад по всій території України з початку 1990-х років споспірегаємо паралельний процес — такий же автивний розвиток громадянського суспільства, що кинуло виклик диктатурі ще за часів СРСР.
Яскраво свідчив про це опір українського народу корупційній владі під час таких подій, як Помаранчева революція 2004 року та Революція гідності та Євромайдан у 2013-2014 роках, не кажучи про Революцію на граніті (протест проти Радянської тоталітарної системи, що врешті-решт завершився проголошенням незалежності України та її виходом зі складу СРСР в 1991 році) та події, що передували цьому (наприклад, 1989 році започатковано всеукраїнський молодіжний фестиваль сучасної пісні та популярної музики “Червона рута”, що через творчість та масовість підготував ґрунт для української незалежності).
3) Активний розвиток приватного сектору — малого бізнесу, середніх та великих підприємств, компаній, банків, як і розвиток цифрових технологій, креативних індустрій, а нині й “штучного інтелекту”.
Таким чином, з огляду на окреслені процеси, потребу формувати цілісне й ціннісно орієнтоване суспільство (особливо її лідерів) — вважаємо принципово важливим стратегічним завданням, особливо у контексті відбудови й безпеки України.
Серед цінностей такого типу лідерства — нетерпимість до корупції, надійність у ділових взаєминах, справедливі правила гри, а також професійна та психологічна компетентність.
Щоб сформувати покоління, морельно-етичні стандарти якого суттєво відрізняються від застарілої корумпованої системи та новітніх руйнівших тенденцій розмиття поняття “норма”, потрібна цілеспрямована стратегічна робота й партнерство однодумців.
Окремої уваги потребує сфера освіти, якість якої стрімко впала в Україні у зв’язку з 1) пережитами минулої Радянської системи, 2) епідемією COVID-19, що в 2020 році спричинила вимушену ізоляцію мільйонів громадян — включно з учителями, учнями та студентами, 3) російсько-українською війною в 2014 році та розгортанням повномасштабної російської агресії в 2022 році.
Не встигли наші освітяни повернутися до звичного режиму після пандемії (запрацювало зовнішнє незалежне оцінювання, що відкрило нові рівні можливості для здобуття українськими абітурієнтами вищої освіти), як відчули на собі новий удар — повномасштабне вторгнення у нашу країну росіян у 2022 році.
Система освіти постраждала і в матеріальному сенсі (бомбардування й зруйнування приміщень шкіл, академій та інших освітніх закладів), і в сенсі загрозі безпеці життю та здоров’ю учителів, учнів, студентів та співробітників навчальних закладів, і у сенсі падіння якості освіти.
До того ж, Україна потребує значної кількості фахівців із вищою освітою для відбудови та розвитку, коли з 2022 року понад 7 мільйонів її громадян стало біженцями за кордоном. Приблизно стільки ж стало ВПО — внутрішньо переселеними особами, всього 14 тисяч громадян!
У той час як більшість гуманітарних організацій відгукується на базові потреби — їжа, одяг, житло — сфера освіти часто залишається поза увагою, що в довготривалій перспективі може мати невідворотні наслідки з точки зору безпеки, відбудови і стратегічного розвитку країни.
Тож особливу увагу в цьому контексті ми приділяємо українській мові як державній, мові ділового та професійного спілкування і як обов’язкового предмета для вступу до будь-якого закладу вищої освіти в Україні.
Чимало українських, але російськомовних учнів, старшокласників, абітурієнтів і дорослих громадян, що переселилося до центральних та західних регіонів України, а також україномовних, які прагнуть підвищити свій рівень володіння українською мовою та вступити до закладу вищої освіти, зможуть реалізувати таку потребу — завдяки ініціативі Української школи еліт із розробки навчально-методичних ресурсів, що ми розробляємо до кінця 2025 року для учителів української мови, — з будь-якого куточка України та навіть за її межами.
Особливу увагу приділяємо технологіям та інноваціям освіти. З об’єктивних причин чимало вчителів виявилося неготовими до вимоги перейти на дистанційне та онлайн-навчання. Попри розмаїття ресурсів онлайн, спеціально й цілеспрямовано розроблених матеріалів для системного викладання української мови у школах чи для підготовки до ЗНО/НМТ обмаль. Тож існує потреба підвищувати кваліфікацію вчителів, їхню технологічну грамотність і вміння викладати ефективно в умовах цифрової епохи та з урахуванням специфіки нового покоління.
Отже, в цьому блозі ви докладно ознайомилися з нашим поглядом на проблеми, які прагнемо вирішувати в межах спроможності та місії ГО “Української школи еліт”.